Друга світова війна залишається для України незагоєною раною. Мільйони жителів не повернулися з боїв, загинули від рук окупантів; були вивезені на примусові роботи до Німеччини, закатовані в таборах або депортовані. Десятки тисяч сіл і сотні міст зазнали руйнувань або були знищені.

Як і решта території України, Київ у роки війни опинився в окупації, зазнав жахливих руйнувань, переслідувань і убивств мирних жителів. Нацистська окупація стала для міста найдраматичнішою сторінкою в його історії. Лише за зва дні у вересні 1941 року нацисти знищили в Бабиному Яру майже 34 тис. євреїв: практично всіх, кого з різних причин не евакуювали або не мобілізували на фронт. Цей злочин увійшов у світову історію як символ Голокосту.

ТСН.ua спільно з Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» презентує спеціальний проєкт, який відтворює хронологію подій напередодні і під час трагедії.
23 серпня 1939 р.
СРСР та нацистська Німеччина уклали договір про ненапад, який увійшов в історію як пакт Молотова-Ріббентропа. Договір створив умови для розв'язання Другої світової війни. Секретний додатковий протокол розділив Центрально-Східну Європу на сфери впливу диктаторських режимів Гітлера і Сталіна.
Вторгнення Німеччини в Польщу. Польща. Під час просування німецьких військ по території країни. Німецький солдат розмовляє з польським селянином. 7 вересня 1939. Фото з фондів BYHMC/author unknown




1 вересня 1939 р.
З нападу нацистської Німеччини та її союзниці Словаччини на Польщу розпочалася війна в Європі. Бомбардувань зазнає Львів та інші західноукраїнські міста.
17 вересня 1939 р.
СРСР нападає на Польщу зі сходу. 28 вересня СРСР та Німеччина укладають Договір про дружбу і кордон, який завершує перерозподіл сфер впливу на окупованих землях міжвоєнної Польщі.
22 червня 1941 р.
Нацистська Німеччина нападає на Радянський Союз. Україна опиняється в епіцентрі війни двох тоталітарних режимів.

Випереджувальний удар надав військам вермахту стратегічну перевагу. Червона армія, яка готувалася не до оборонної, а до наступальної війни, з величезними втратами почала відступати углиб країни.

На окупованих українських землях нацисти розгорнули масовий терор. Почалися масові винищення євреїв, ромів, психічно хворих, партизанів та інших «підозрілих» осіб. Масові страти євреїв розпочалися вже в перші дні війни. До кінця липня 1941 р. німецькі айнзацкоманди вчинили масові розстріли євреїв у Львові, Дрогобичі, Станіславові (Івано-Франківськ), Тернополі, Золочеві, Бережанах, Луцьку, Рівному, Дубні, Проскурові (Хмельницький), Житомирі й Бердичеві. Перше, підтверджене документами, вбивство євреїв України відбулося у місті Сокаль Львівської області 22 червня 1941 р.

В першу ж ніч війни Київ зазнає німецького авіаудару. Бомбардування продовжувалися і в наступні дні.
В першу ж ніч війни Київ зазнає німецького авіаудару. Бомбардування продовжувалися і в наступні дні.
«Німецькі офіцери були абсолютно впевнені, що швидко розіб'ють Червону армію. Завдяки успіхам у Польщі, а найбільше у Франції, багато хто повірив у військовий геній Гітлера. Вторгнення у Радянський Союз, на вістрі якого стояли бронетанкові війська, мало принести «блискавичну перемогу»; німці очікували, що кампанія займе тижнів дев'ять, максимум дванадцять. Перемога німців мала спричинити крах радянської політичної системи і відкрити доступ до продовольчих і нафтових ресурсів СРСР. Німецьке командування порівнювало Радянський Союз з «картковим будинком» і «колосом на глиняних ногах». Гітлер чекав, що війна триватиме не більше трьох місяців, або й менше і стане «дитячою забавкою». Це стало найбільшим прорахунком в житті Гітлера».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером Сталіним», Київ, 2011 р., с. 177

Тімоті Снайдер
Професор історії Єльського університету (США)

«Хоча на момент вторгнення в СРСР армія агресора ні за чисельністю в живій силі й техніці, ні за якісними показниками бойової техніки не мала переваги над Червоною Армією, фактор раптовості нападу та бойовий рівень вермахту забезпечили нападникам першість на напрямках головних ударів. Лише за перші три тижні війни Червона Армія втратила 815700 чоловік, 4013 літаків, 11783 танків, 21500 гармат і мінометів (для порівняння: впродовж першого півроку війни проти СРСР втрати вермахту становили 750000 чол.). Захопивши стратегічну ініціативу, німецькі війська швидко просувалися в глиб України, подолавши за місяць від 360 до 600 км».
http://www.memory.gov.ua:8080/ua/300.html

Владислав Гриневич
Директор Інституту дослідження території та ландшафту пам’яті Бабиного Яру при Меморіальному Центрі Голокосту «Бабин Яр» (Україна)
3 липня 1941 р.
У радіозверненні до радянського народу Сталін оголосив «нещадну боротьбу зі всякими дезорганізаторами, дезертирами, панікерами, поширювачами чуток тощо». В країні починається масова мобілізація. Промислові підприємства евакуюють за Урал.
Владислав Гриневич
«Невдовзі після розгрому у прикордонних боях, укомплектованих переважно професійними кадрами непогано споряджених та озброєних військ першого ешелону, до Червоної Армії стали масово вливатися призовники з тилових районів, бойова підготовка яких була умовною. Поспіхом скомплектовані, погано споряджені ці частини фактично заздалегідь були приречені на загибель… Поки у глибокому тилу формувалися нові частини, під німецькі танки радянське командування кидало поспіхом мобілізованих жителів прифронтових областей, фактично відводячи їм роль «гарматного м'яса».
http://www.memory.gov.ua:8080/ua/300.html
7 липня 1941 р.
Початок боїв під Києвом.

15 липня – 8 серпня 1941 р.
Оточення і знищення радянських військ у «котлі» під Уманню. В полон потрапили понад 100 тис. солдат.
17 липня 1941 р.
Гітлер підписав наказ про перехід окупованих земель у відання Рейхсміністерства окупованих східних територій.
Владислав Гриневич
«Радянські історики зазвичай наголошували на значній кількості евакуйованих з України в тил промислових підприємств (майже 550), подаючи це як свідчення блискучого успіху радянської влади. Однак, замилюючи очі цифрами вивезених у тил верстатів і різноманітного обладнання, вони випускали з поля зору головнена окупованій українській території залишилося не менше 95% (!) населення республіки».
1 – 20 серпня 1941 р.
Нацисти створюють в Україні систему окупаційних органів влади і здійснюють новий адміністративний поділ. Територія між Дністром і Південним Бугом увійшла до так званої «Трансністрії» в складі Румунії – союзниці III Райху. Галичину включено до складу генерал-губернаторства – так офіційно називалася окупована територія Польщі, що не була безпосередньо приєднана до ІІІ Райху. На окупованих вермахтом територіях Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Кам'янець-Подільської, Вінницької, Кіровоградської, Дніпропетровської, частини Миколаївської і Запорізької областей створено райхскомісаріат «Україна» з центром у Рівному.
Тімоті Снайдер
«Радянський Союз був єдиним реальним джерелом продовольства для Німеччини і німецьких володінь у Західній Європі, які всі разом і кожна окремо залежали від імпорту харчів. Гітлер знав, що наприкінці 1940-го – на початку 1941-го 90 відсотків усіх поставок радянського продовольства давала Українська РСР. Гітлер, як і Сталін, бачив в Україні геополітичний актив, а населення республіки сприймав як інструмент обробітку землі, який можна за потреби замінити або просто зігнорувати. Україна була для Сталіна передумовою й доказом перемоги сталінського варіанту соціалізму. Залякана голодом, терором і колективізацією, Україна годувала й прикривала Російську РСФР і решту Радянського Союзу. Гітлер мріяв про щедрі Українські ґрунти і вважав, що німці на цій землі добуватимуть більше, ніж радянська влада».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером Сталіним», Київ, 2011 р., с. 172
16 серпня 1941 р.
Сталін видав наказ № 270, який погрожував дезертирам розстрілом і репресіями проти сімей.
Тімоті Снайдер
«У серпні 1941 року Сталін оголосив, що радянських військовополонених вважатимуть зрадниками, а їхні родини підлягатимуть арешту… Жорстка наступальна доктрина Червоної армії призводила о того, що в полон потрапляла маса радянських солдат. Командири боялися віддавати наказ про відступ, бо це загрожувало їм різними покараннями, аж до розстрілу. Тому солдати тримали позиції надто довго, потрапляли в оточення й полон».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером Сталіним», Київ, 2011 р., с. 185
18 серпня 1941 р.
Підрив радянськими військами греблі Дніпрогесу без попередження місцевих жителів. Точна кількість загиблих цивільних досі невідома.
Тімоті Снайдер
«Червона армія відступала, але все одно чинила опір. За перші два місяці війни німці захопили Литву, Латвію, Східну Польщу, більшу частину Білоруської і Української РСР. Франц Гальдер, начальник штабу німецької армії, 3 липня 1941 року написав у щоденнику, що війну, на його думку, вже виграно. На кінець серпня німці окупували Естонію, ще частину України і всю Білорусь. Але темп наступу було втрачено й головної мети німці не досягли – столицю СРСР вони так і не захопили. Командувач одного з корпусів вермахту 5 вересня 1941 року записав: «Переможного бліцкригу немає, російську армію не розбито, Радянський Союз не розпався».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером Сталіним», Київ, 2011 р., с. 178
12 вересня 1941 р.
Сталін видав директиву про боротьбу з панікерством.
Владислав Гриневич
«У п'ятиденний термін при кожній стрілецькій дивізії мали бути створені загороджувальні батальйони, яким належало кулеметним вогнем встановлювати тверду дисципліну й припиняти втечу охоплених панікою військ. Ця «робота» покладалася на НКВС. За даними наркома внутрішніх справ Л. Берії, упродовж другої половини 1941 р. чекісти затримали на фронті і в тилу 638 112 осіб, запідозрених у дезертирстві. 10 тис. з них були розстріляні або повішені, зокрема й перед строєм».
http://www.memory.gov.ua:8080/ua/300.html
19 вересня 1941 р.
Після 71-денної облоги радянські війська залишили столицю України. Оточення під Києвом стало одною з наймасштабніший поразок у світовій історії. 665 тисяч червоноармійців, за німецькими даними, потрапили в полон. Поразка Південно-Західного фронту відкрила німецьким військам шлях на Східну Україну, у Приазов'я і Донбас.

В покинутому напризволяще місті залишилося близько 400 тис. мешканців: без засобів для існування, воли та електрики. Багато хто в паніці кинувся розтягати товари з магазинів і складів. За словами очевидців, хапали все: борошно з хлібозаводів, напівфабрикати з кондитерської фабрики, рештки запасів з овочевих баз. Безладдя і грабунки тривали два дні.
Тімоті Снайдер
«Новітня історія воєн ще не бачила такої кількості полонених за такий короткий час. У ході одної-єдиної операції під Смоленськом група армій «Центр» взяла в полон 348 тисяч солдат супротивника; група армій «Південь» захопила під Києвом 665 тисяч осіб. Лише під час цих двох вересневих операцій німці взяли в полон понад мільйон чоловіків (і невелику кількість жінок). На кінець 1941 року в німецький полон потрапило близько 3 мільйонів радянських солдат».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером Сталіним», Київ, 2011 р., с. 184
Близько полудня 19 вересня 1941 року до Києва увійшли підрозділи піхотних дивізій вермахту. У цей час у місті залишалося ще близько 400 тис. жителів. (з 930 тисяч близько 200 тис. були мобілізовані, 325 тис. виїхали в евакуацію).

Услід за підрозділами першого ешелону Вермахту прибувають зондеркоманда СС, поліцейський полк «Південь», 303-й поліцейський батальйон, а також частина штабу вищого керівника СС та поліції «Росія-Південь» обергрупенфюрера СС Фрідріха Єккельна. Наприкінці вересня 1941 року, окрім німецьких військових, у Києві було понад 1500 німецьких есесівців та поліцейських.
21 вересня 1941 р.
95-та піхотна дивізія вермахту оприлюднила розпорядження про «контроль за чоловічим населенням Києва». Згідно з ним вранці 22 вересня було наказано провести в Києві раптовий арешт чоловіків призовного віку та розмістити затриманих у «слідчому таборі». Серед затриманих мали виявити солдатів у цивільному одязі, партизанів та євреїв, яких мали відправити до табору військовополонених Дулаг 201 на Керосинній вулиці (нинішня Шолуденка). Того ж дня 75-та піхотна дивізія видала наказ «очистити місто Київ» та передати до СД комісарів та «відпущених злочинців».
24 вересня 1941 р.
Вибухнули адміністративні будинки в центрі Києва, заміновані радянськими саперами. Перший вибух пролунав опівдні в будівлі на розі Хрещатика і Прорізної, де до війни містився універмаг "Дитячий світ". З приходом німців тут розташувалася німецька комендатура. Під час вибуху біля неї стояла черга киян: за наказом німецької влади вони мали здавати в комендатуру приватні радіоприймачі. Багато людей загинуло.

Внаслідок двотижневої пожежі згоріло 324 будівлі. Окупаційна влада зазнала втрат: чимало німецьких солдатів та офіцерів загинули, частково зруйновані штабні приміщення. Тисячі киян залишилися без даху над головою. Невдовзі радянські диверсанти підірвали Успенський собор Києво-Печерської лаври – пам'ятку XII ст.
Тімоті Снайдер
«Деякі з цих зарядів діяли на годинникових механізмах, запущених перед відходом радянських сил з міста, але інші, здавалося, здетонували енкаведисти, які залишилися в Києві. Німці, які витягали з-під завалів своїх убитих і поранених, раптом відчули себе в місті незатишно… На зустрічі 26 вересня представники військової влади погодилися з поліцією щодо того, що слушною відплатою за бомби було би масове вбивство київських євреїв. Хоча більшість євреїв Києва втекли, перш ніж місто захопили німці, залишалися ще десятки тисяч. Усі вони мали загинути».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером Сталіним», Київ, 2011 р., с. 184
27–28 вересня 1941 р.
Перші розстріли євреїв Києва. Жертвами стали цивільні жителі і військовополонені-євреї. Останніх забирали з табору військовополонених і розстрілювали в протитанковому рові обабіч Бабиного Яру.

Цього ж дня друкарня 6-ї Армії «Остфронт» випустила 2 тис. примірників оголошень з наказом євреям Києва та його околиць з'явитися в понеділок, 29 вересня 1941 року, о 8 годині «на розі вулиці Мельникова та Доктерівської (біля кладовищ)». Євреям також наказали взяти з собою документи, гроші, цінні речі, теплий одяг, постільну білизну.
Оголошення, які повісили на стінах будинків, парканах, телеграфних опорах по всьому місту 28 вересня



28 вересня 1941 р.
Оголошення трьома мовами (російською, українською та німецькою) розклеїли по місту. Києвом почали ширитися чутки, що євреїв збиратимуть для переселення.
Тімоті Снайдер

«Ключем до здійснення операції стала дезінформація. Пропагандистська команда вермахту роздрукувала великі оголошення, в яких наказувала євреям Києва під страхом смерті з'явитися на розі однієї з вулиць в західному районі міста. Вдаючись до обману, який відтак стане стандартним для подібних масових розстрілів, німці повідомили євреям, що їх переселяють. Відтак вони повинні принести з собою документи, гроші й коштовності. 29 вересня 1941 року більша часина єврейської спільноти Києва справді з'явилася в призначеному місці».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером Сталіним», Київ, 2011 р., с. 213

29-30 вересня 1941 р.

Масові розстріли євреїв у Бабиному Яру зондеркомандою
4а під керівництвом Пауля Блобеля.

О 4 годині ранку поліцейські батальйони почали оточувати вулиці, якими мали йти жертви, а також місце вбивства. Близько 6 години ранку члени зондеркоманди зібралися для розподілу завдань: вони мали реєструвати жертв, стояти у внутрішньому оточенні та проводити розстріли.

У призначений час євреї почали збиратися біля єврейського цвинтаря на північно-західній околиці міста. Тих, хто не виходив добровільно, примусово виводили поліцейські. Іноді вони вбивали людей просто на місці. Прибулих направляли до східної огорожі сусіднього військового кладовища. Там у них відбирали теплий одяг, прикраси та документи і гнали далі, на відкритий простір поруч із південно-східним виступом Бабиного Яру. Тут поліцейські примушували жертв зняти взуття і верхній одяг, або ж і повністю роздягнутися. Через вузькі проходи між пагорбами євреїв заганяли вглиб Яру, де розстрільні команди наказували їм лягти на землю або на трупи і вбивали їх пострілами в потилицю.
«Коли вони підходили до краю яру, службовці охоронної поліції хапали їх та вкладали на трупи вже розстріляних євреїв. Це відбувалося дуже швидко. Трупи було вкладено шарами. Щойно єврей лягав, підходив стрілець з охоронної поліції з автоматом і стріляв людині в потилицю. Євреї, що спускалися до яру, були настільки налякані цим страшним видовищем, що ставали абсолютно безвольними. Траплялося навіть, що вони самі вкладалися у свій ряд і чекали на постріл... Стрілець йшов по тілах вбитих до наступних євреїв, які встигали лягти за цей час, і розстрілював їх. Це був конвеєр, який не розрізняв чоловіків, жінок і дітей. Дітей залишали з матерями і розстрілювали разом із ними... Крім двох стрільців у кожного проходу на яру стояв один «укладальник» – поліцейський, який вкладав жертву на трупи таким чином, що стрільцеві залишалося тільки зробити постріл. Коли жертви спускалися до яру і в останню мить бачили це страшне видовище, вони кричали від жаху. Але їх одразу хапали «укладальники» і приєднували до решти. Ті, хто йшов слідом, не могли бачити цього жахливого видовища, оскільки його затуляв схил яру... Крім того, був сильний вітер і було дуже холодно. Пострілів із яру не було чутно. З цього я зробив висновок, що євреї не знали заздалегідь, що ж насправді відбувається... З міста прибували нові й нові маси, й вони, очевидно, нічого не підозрювали, вважаючи, що їх просто переселятимуть»
Фріц Хьофер,
шофер зондеркоманди 4а

Круглов А., Уманский А. «Бабий Яр: жертвы, спасители, палачи», Дніпро, 2019, с. 105
Тих, кого не встигли розстріляти за перший день, увечері замкнули в гаражах по сусідству. Ввечері 30 вересня солдати 113-го саперного батальйону підірвали краї яру, щоб приховати тіла. Після цього радянські військовополонені за наказом німців розрівняли поверхню місця поховання.
Київ. Німецький солдат порпається в речах євреїв, розстріляних в урочищі Бабин Яр. Перед масовими розстрілами, які німецькі окупаційні війська проводили 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру, людям наказали здати всі документи та цінні речі і зняти свій одяг. 1 жовтня 1941. Автор фото: Archives of the Hamburg Institute for Social Research/Johannes Hähle
Радянські військовополонені, яких німецькі окупаційні війська пригнали засипати трупи розстріляних євреїв 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру, посеред їхніх речей. Згори видно трьох німецьких солдатів. 1 жовтня 1941. Автор фото: Archives of the Hamburg Institute for Social Research/Johannes Hähle
«Мене утримували у концтаборі на Керосинній вулиці... У жовтні-місяці 1941 р. з групою військовополонених 300 осіб під конвоєм німецької поліції я був привезений у СирецьБабин Я, для поховання трупів розстріляних... До моменту нашого прибуття трупи розстріляних у Бабиному Яру вже зверху були засипані землею, нас тільки змусили зарівняти яму нарівні з поверхнею ґрунту землі. Біля місця розстрілів я особисто бачивлежали великі купи цілих речей, відібраних у розстріляних... Окрім речей лежали окремо різні документи, паспорт, фотокартки»
Микола Соколов,
радянський військовполонений

ГДА СБУ, ф. 5, спр. 55 663, т. 17, арк. 8–10
Впродовж двох днів було розстріляно майже 34 тисячі євреїв; за весь період окупації – щонайменше 40 тис. Розстріли євреїв, ромів, а також українців і військовополонених різних національностей тривали до кінця окупації Києва. За два роки їх загинуло щонайменше 6 тис. Серед них – члени ОУН, учасники комуністичного підпілля, 5 таборів ромів. Окрім них, у Бабиному Яру було знищено близька 20 тис. військовополонених.
18 жовтня 1941 року
Айнзацкоманда 5 розстріляла 300 пацієнтів-євреїв із психіатричної лікарні Києва. Розстріли тривали також впродовж 1942 року. Усього було вбито 785 хворих. Їхні трупи кидали до ям у Кирилівському гаю біля лікарні.
При написанні були використані наукові роботи:
Владислав Гриневич
Директор Інституту дослідження території та ландшафту пам'яті Бабиного Яру при Меморіальному Центрі Голокосту «Бабин Яр» (Україна)
Тімоті Снайдер
Професор історії Єльського університету (США)

Олександр Круглов
Старший радник BYHMC з історичних питань, науковий керівник Українського інституту вивчення Голокосту
Андрій Уманський
Науковий співробітник Інституту кримінального права і кримінального судочинства Кельнського університету
Made on
Tilda