"Тоталітарний режим настає непомітно, як темрява"
Історик, директор Інституту вивчення Голокосту в Східній Європі при Меморіальному центрі Голокосту "Бабин Яр" Андрій Руккас

Майже 1,5 млн євреїв загинуло в Україні під час Другої Світової війни. В Європі Голокост передчасно позбавив життя майже 6 мільйонів чоловіків, жінок і дітей.
Під час Другої світової війни в Україні загинуло 1,5 мільйони євреїв. Загалом у Європі – 6 мільйонів. Страшним символом Голокосту в Україні став Бабин Яр – урочище в Києві, де лише за дві доби нацисти розстріляли 33771 євреїв. Так, 29-30 вересня 1941 року вперше в історії одне з найбільших міст Європи втратило майже все єврейське населення, що залишалося на його території, внаслідок заздалегідь спланованого вбивства. Ці два дні стали найчорнішими в спільній історії українського та єврейського народів.

Чому сталася ця трагедія, чому Голокост важливий для історії України, чи відрізняється ставлення до цієї трагедії в Україні від інших сусідніх країн та чому винищували саме євреїв. Про все це ТСН.ua розпитав Андрія Руккаса, історика, доцента історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, директора Інституту вивчення Голокосту в Східній Європі при Меморіальному центрі Голокосту
«Бабин Яр».

Андрій Руккас

Що таке Голокост?
— Голокост – винищення євреїв, ініційоване нацистською державою вбивство мільйонів людей через їхню приналежність до єврейства, що здійснювалося німцями та їхніми поплічниками під час Другої світової війни. В Європі Голокост передчасно позбавив життя майже 6 мільйонів чоловіків, жінок і дітей. До весни 1943 року ледь не дев'ять із десяти жертв загинули в Центральній та Східній Європі – Польщі, Україні, Білорусі, Литві, Латвії. Голокост спричинив страждання та травми мільйонам тих, хто вижили. Він мав величезний вплив на інших людей, котрі не належали до євреїв, але залишилися жити із жахливими спогадами і втратами.
Чому Голокост важливий для історії України?
— Тому що він є частиною історії України. Внаслідок Голокосту під час Другої світової війни загинуло 1,5-1,6 млн українських євреїв. Вони були невід'ємною складовою тогочасного українського суспільства. Ці люди були сусідами, родичами, друзями, знайомими, колегами по роботі наших з вами бабусь і прабабусь, дідусів і прадідусів, з якими вони співіснували, взаємодіяли, спілкувалися, товаришували. Імена багатьох з них забулись, але пам'ять про них досі жива. Неодноразово доводилось чути розповіді різних людей, почуті ними від старшого покоління, про євреїв, котрі жили у певній місцевості. Хіба це не наша історія?

Польща, до якої після Першої світової війни входили землі Західної України, була державою із найбільшим єврейським населенням у тогочасній Європі, значним культурним та релігійним осередком цього народу. Станом на 1931 р. 56% населення Рівного, майже 50% населення Луцька, близько 40% населення Тернополя, 32% населення Львова були євреями. Євреї проживали і на землях підрадянської України: станом на 1939 р. євреї складали 33% мешканців Одеси, 30% мешканців Житомира, 26,5% жителів Києва, 18% населення Дніпропетровська (сьогодні Дніпро), 15,5% мешканців Харкова. Після Другої світової війни ці показники різко зменшились і остаточно впали до нинішнього мінімуму наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр. В містах, де раніше євреї становили майже половину мешканців, зараз їх не більше 1-2% від загального населення.
Чи відрізняється саме розуміння і ставлення до цієї трагедії в Україні і в інших країнах, наприклад, наших найближчих сусідів?
— Усвідомлення Голокосту, сприйняття Голокосту, дослідження Голокосту, винесення уроків з Голокосту – це є певний маркер європейськості, це європейський консенсус в гуманітарно-історичному плані. Потрібно прийняти Голокост, визнати його своєю трагедією і зробити так, щоб інші жахливі ідеології не з'являлися, а подібні трагедії не траплялися. Однак, у будь-якому суспільстві, у будь-якій країні є група людей, які сповідують кардинальні погляди, ультраліві чи ультраправі. Проте, у «здоровому» демократичному суспільстві їхній вплив мінімальний, але коли суспільство починає «хворіти» кількість і активність подібних груп швидко зростає. Антисемітизм, на жаль, залишається хворобою європейського суспільства: ще на початку минулого десятиліття серед деяких литовських вчених була спроба заперечити Голокост, у 2018–2019 роках на території Великої Британії та Німеччини сталося більше тисячі антисемітських інцидентів, а близько половини поляків, згідно даних Антидефамаційної ліги (міжнародна організація що бореться із антисемітизмом), не бажають бачити євреїв у Польщі. Нікуди не зник антисемітизм навіть із американського суспільства, адже 61% опитаного минулоріч населення США відповіли ствердно хоча б на одне з антисемітських запитань. На щастя, Україна демонструє найнижчий рівень антисемітизму на відміну від країн Заходу.
Чому саме євреї? Чому саме ця нація стала ненависною, при чому не однією людиною, працювала ціла машина…
Для ідеології нацизму ключове значення мало вороже, ненависницьке і негативно упереджене ставлення до євреїв. Фактично це були збочені погляди на історію людства як на історію боротьби «рас». Нацисти вважали, що євреї мали природне прагнення, що передавалось з покоління до покоління, до всесвітнього панування, котре не тільки заважало встановленню нацистського правління, але й поневолювало та принижувало германську «расу». Нацисти були переконані, що вся світова історія була битвою між «расами» і вона обов'язково мала завершитися або тріумфом їхньої «вищої арійської раси», або її цілковитим зникненням. Як наслідок, нацистські лідери вважали, що загибель всіх євреїв є необхідною умовою для панування «германо-арійської раси». За словами нацистів, євреї як «нижча раса», використовували свій прихований контроль над світовими фінансами і засобами масової інформації для того, аби популяризувати комуністичні і соціалістичні рухи і залучати інші «нижчі раси» до боротьби і перемоги над «германсько-нордичними расами». Нацистський антисемітизм зв'язував в одне ціле стереотипно негативний образ єврея з різноманітними популярними у той час псевдонауковими теоріями. Серед цих стереотипів були й такі, що походили з багатовікового ворожого ставлення християн до євреїв, котрих зображували «вбивцями Христа», «агентами диявола» і «магами-чорнокнижниками». Нацисти пояснювали природу цих стереотипів тим, що вони називали «єврейським способом мислення», котрий на їхню думку коренився у генетиці, а тому не підлягав жодним змінам. Ці твердження нацисти використовували для того, аби виправдати дискримінацію, переслідування і врешті фізичне знищення євреїв.

Однак нацистський антисемітизм виник не на порожньому місці. У нього було своє ідеологічне коріння. Попередниками нацистської ідеології вважаються французький соціолог Гобіно та англійський аристократ Чемберлен. Перший ще у середині ХІХ ст. стверджував, що «біла раса» має переваги над іншими, а кращими з кращих серед «білої раси» були так звані арійці. Другий наприкінці ХІХ ст. сформулював «расову теорію», котра доводила переваги арійців, носіїв цивілізації, передусім німців, яким він протиставляв євреїв. Певну роль у поширенні таких ідей справив й німецький композитор Ріхард Вагнер. Він говорив про велику історичну місію німців правити світом та звільнити його від насильства матеріалістичної цивілізації, носіями якої, серед інших, на думку Вагнера, були євреї, яких він називав «гнучким демоном падіння людства». Для Гітлера і нацистських ідеологів Вагнер був справжнім героєм. Гітлер вважав Вагнера своїм духовним вчителем. Крім того, важливу роль в ідеології нацистів відіграли популярні у той час геополітичні теорії, такі як «біологічне вчення про державу», «вчення про життєвий простір», «вчення про природні кордони», соціальний дарвінізм, євгеніка тощо.
Інше питання як політична партія, що пропагувала нацизм, перетворилася із невеликої та малопомітної групи у потужну політичну силу в німецькому суспільстві. Як партія, що у 1921 р. налічувала лише 3 тис. членів, через дванадцять років, здобувши майже 12 млн голосів підтримки на парламентських виборах, прийшла до влади і поставила собі на службу всю державну машину. В умовах післявоєнної політичної та економічної нестабільності, помноженої на гіркоту поразки у Першій світовій війні, популізм і радикалізм нацистів, їхні «прості відповіді» на складні проблеми приваблювали багатьох, передусім молодь, інтелектуалів-невдах, безробітних, членів різноманітних розпущених владою ветеранських організацій і союзів тощо. Серед цих людей було багато «ображених» Версальським мирним договором, вимушених переселенців, вихідців із західних та східних областей, що перейшли до складу інших держав.

Ставши наприкінці січня 1933 р. канцлером Німеччини, Гітлер почав брати всю владу в свої руки. Під приводом захисту держави дуже швидко були скасовані основні демократичні права і свободи. Вже менш ніж за два місці з'явився перший концтабір. Через чотири місяці були заборонені профспілки, через п'ять – всі політичні партії, окрім нацистської. У листопаді 1933 р. був розпущений парламент, у серпні 1934 р. Гітлер оголосив себе вождем (фюрером). При цьому характерною особливістю нацистської диктатури були масові репресії, що стали відтепер державною політикою, адже із передвиборчих гасел нацистські постулати перетворилися тепер на державні закони. Якщо своїх політичних опонентів (комуністів, соціал-демократів та ін.) нацисти знищували через їхні переконання, то інші страждали через свою національність. Основним об'єктом репресій стали євреї, котрі тоді становили лише 1% населення Німеччини. Їх оголосили головними ворогами нацистської держави і режиму.
Тобто все співпало, і не можна звинувачувати тільки одну людину?
— І так, і не так. В принципі ваше питання вже давно є предметом великої наукової дискусії серед істориків. Одні підкреслюють послідовність нацистської політики стосовно євреїв, їх називають інтенціоналістами. Інші говорять про її непослідовність, їх називають функціоналістами. Інтенціоналісти вказують на прямий зв'язок між ідеологією, укладанням планів і ухваленням рішень у Третьому рейху, тобто про чітку спадкоємність між антисемітською ідеологією і гаслами 1920-х рр. та масовим вбивством євреїв в ході Другої світової війни. При цьому вони наголошують на центральній ролі верховного вождя Гітлера. Функціоналісти, навпаки, вказують на відсутність безпосереднього зв'язку між ідеологічними переконаннями та політичними ініціативами нацистів. На їхню думку, рішення, що ухвалювались, були функціонально пов'язані як одне з одним, так і з певним політичним контекстом. Роль фюрера в ухваленні рішень, за їхньою схемою, обмежувалася постійною взаємодією з різними державними інституціями. Звісно, функціоналісти не заперечують існування антисемітської ідеології, однак вважають, що з конкретною політикою вона мала опосередкований зв'язок. Концепція функціоналістів, хоч певною мірою й виводить з фокусу уваги дослідників Гітлера та його оточення, є водночас гарною ілюстрацією тези філософині Ханни Арендт про «банальність зла». Вона зосереджує увагу на різних професійних і соціальних групах населення, на «чесних служаках» і «простих людях», пропонуючи таким чином значно ширшу відповідальність за злочини, ніж концепція їхніх опонентів, котрі бачать у Гітлері головну рушійну силу. Водночас інтенціоналісти вказують на ключовий елемент – навмисність чи попередній задум. Попередній задум і планування злочину нагорі призводили до планування і навмисності злочинів на всіх щаблях. Тобто учасники злочинів добре усвідомлювали свої дії, а не бездумно «просто виконували накази».
Але це ж було все досить гарно сплановано і організовано.
— Насправді, все там не було аж так гарно сплановано і організовано. Це певний міф про педантичних німців, які все чудово спланували. Виходить так, що в оточенні Гітлера були різні люди, які боролися за владу і за вплив на нього. Вони знали, що йому подобається, вони розуміли, що треба запропонувати якусь ідею, яка вб'є ще більше людей, і більш жахливі речі – вони таким чином боролися за увагу фюрера, за доступ до контролю над певними напрямками економіки, ресурсами, фінансами тощо. Ця внутрішня боротьба лише дедалі більше посилювала насильство.

Природа нацистського режиму не є такою простою і схематичною, як нам подається у підручниках. Є ще один момент, пов'язаний з Голокостом, така собі вакцина проти тоталітаризму, яка без сумніву потрібна, адже німці навіть незчулися, як опинилися там. Хтось дуже мудрий сказав, що тоталітарний режим настає непомітно, як темрява. Ще сіро, а через годину буде глуха ніч, от приблизно так само у німців сіріло, а за мить вони опинилися у пітьмі. Сьогодні перед нами є досвід та певні ознаки, які можуть сигналізувати новий присмерк. Як приклад, візьмемо ту ж саму Росію, яка прямує до тоталітарної темряви.

Дизайн та верстка: Віталій Фоков
Made on
Tilda