Віктор Бронюк

лідер гурту «ТіК»
За роки свого життя я не раз впевнювався, що мрії мають здатність збуватися. Головне — щось для цього робити. Можна думати та розповідати про якусь високу матерію, розказувати, який ти класний, талановитий, але якщо сам не будеш нічого робити, повірте, нічого не здійсниться.

Я закінчив школу з відзнакою. Перша освіта у мене художня, також з відзнакою. Мене навіть зарахували в Одеське художнє училище ім. Грекова, але у 90-х роках професія художника була не надто серйозною. Тому, порадившись із батьками, я вирішив вступити на історичний факультет Вінницького державного педагогічного університету. Там я займався всім, чим тільки можна було: КВК, самодіяльність, був у двох історичних експедиціях.
Я завжди любив музику. Але у музичній школі після двох місяців навчання батькам сказали: «Заберіть його, толку з нього не буде».
А у художньому училищі на мої пропозиції створити музичний колектив мені казали: «Та ти ж художник! Тут музиканти є. Чого ти сюди приходиш?». Та сама історія потім була і на історичному факультеті. Ми у Вінниці жили в гуртожитку поруч із музикантами. Студенти часто збиралися відзначати якусь подію всі в одному товаристві. І якщо там була гітара чи акордеон, то я завжди грав. Музиканти казали, що в мене виходить, але то все робилося виключно для себе та друзів.

Зрештою історика з мене гідного не вийшло. Далі пішов працювати на посаду генерального директора Вінницького обласного центру оздоровлення, відпочинку та дозвілля. Досі пам'ятаю ті часи. Це вже була серйозна професія, але чиновницька робота була не до душі. Потім займався культурою при міській раді. Був тверезий і займався культурою (прим. — назва гурту «ТіК» розшифровується як «Тверезість і Культура»). Бачите, все так і почалося. У якийсь момент я почав пригадувати, про що мріяв у дитинстві: я хотів бути міліціонером, водієм автобуса, хотів бути тим найголовнішим, яким був Горбачов, але найбільше хотів співати.

Я зрозумів, що коридорами міської ради мені вже не так цікаво ходити. Тоді я написав заяву на звільнення і поклав її Володимиру Гройсману (прим. — тодішній міський голова Вінниці) на стіл. Він одразу мене не зрозумів, тому що у нас було дуже багато планів. Щось ми, до речі, і сьогодні спільно реалізовуємо, адже я досі живу у Вінниці і є головою наглядової ради благодійного фонду «Подільська громада». Але тоді колеги не прийняли мого рішення піти.
Жінки, які зі мною працювали, казали: «Ну куди ж ви підете! Дивіться, ви коли прийшли, ми сиділи на рахівницях, а тепер у нас комп'ютери з'явилися, робота налагодилася! Тут такий тепленький кабінет. Яка музика? Це ж несерйозно. А ви ж серйозна людина!».
Тоді я зрозумів, що ця наша шаблонність, залякування, нібито все має бути «серйозно», є великою проблемою. Є такий вислів: «Серйозний вираз обличчя – це не завжди ознака великого розуму». Тому не бійтеся бути несерйозними. Якщо ви маєте можливість подарувати комусь посмішку, подаруйте її. Від цього світ буде добрішим.

Коли гурт «ТіК» починав свій творчий шлях, ми вислуховували дуже багато порад від різних «совєтчіків». Недаремно ж наш народ жив 70 років у країні «совєтів». І, в основному, поради нам давали ті, хто ніякого відношення до музики не мав. Вони казали: «Ой, хлопці, у вас не вийде, треба багато грошей!». Але є надважлива річ – це віра у свою справу. І це найміцніший фундамент. Доки ти віриш, ти здолаєш усі перепони. Так, бувають моменти, коли тебе збивають з дороги, віра підкошується, тоді ти маєш знайти тих людей, тих однодумців, хто повірить тобі, і далі ви разом підете до здійснення мрій.

Одна грамотна людина розказала мені про дослідження, згідно якого майже 90% людей у світі не мають чітко сформованої мети. Ви зараз будете сміятись, але якщо заплющити очі, то легко можна уявити пароплав чи Карлсона. Бо це щось конкретне. А тепер уявіть багато грошей, багато благополуччя, багато щастя. Не виходить? Бо це все абстрактні речі. Треба чітко розуміти, чого ти хочеш, і йти до конкретної мети.
Мені подобається вислів одного з прем'єр-міністрів Ізраїлю: «Молодь завжди невдоволена політикою держави. Але молодь має усі шанси змінити цю політику, коли прийде сама».
Не втрачайте свій шанс і обов'язково долучайтесь до всіх процесів. Наразі це абсолютно можливо.

Можна все своє життя мріяти, а можна реально жити у своїх мріях, доклавши зусиль до їх здійснення. Коли мрій більше, ніж досягнень, тоді ще є, чого прагнути в житті, коли ж стане навпаки, можна з упевненістю сказати: «Так, я прожив своє життя не даремно».

Made on
Tilda