Пробація в Україні
Історія Григорія, який після 8 тюремних термінів і наркозалежності, став волонтером пробації та успішним підприємцем
Колишній в'язень Григорій Тонкий після лікування у центрі реабілітації налагодив своє життя і відкрив власну будівельну фірму.
Григорій Тонкий – житель Чернігова із нелегкою долею. Він був неодноразово засуджений. У юні роки став наркозалежним. Відсутність грошей на чергову дозу спонукали його до вчинення злочинів. Хоча чоловік і намагався позбутися залежності та почати нове життя, щоразу вийшовши з тюрми, він повторював свої помилки. Йдучи на злочини та залежністю від наркотиків завдавав болю своїм близьким.

Однак точкою неповернення для нього стала пробація, куди потрапив за останнім вироком суду. За черговий злочин Григорія засудили до позбавлення волі, однак звільнили від відбування цього покарання з випробуванням. Три роки він працював над змінами в своєму житті спільно з інспектором пробації (на той час кримінально-виконавчої інспекції), де йому допомогли розібратися в собі, своєму минулому і знайти сили та людей, які підтримали на шляху змін.

Григорій – у дечому унікальна людина, яка попри на своє минуле, розпочала нове життя і в нього все вийшло. Пройшовши досить тяжкий і трагічний шлях, він вирішив допомагати іншим.

Нині Григорій став волонтером пробації та проводить соціально-виховну роботу з клієнтами пробації, особистим прикладом мотивує таких же залежних, як і був сам багато років тому, до внутрішніх змін. Він має велику родину. Чоловік став приватним підприємцем, має будівельний бізнес і зараз працює над тим, щоб придбати власне житло для своєї сім'ї.

Сьогодні він рвучко відчиняє двері Новозаводського відділу пробації. Перестрибуючи через сходинки, піднімається на другий поверх. Швидко йде коридором. Цей шлях для нього звичний, і він проходив його багато разів: колись як засуджений, а тепер як волонтер пробації. Зупиняється перед кабінетом начальника Новозаводського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області Юлії Василенко, – колись він був її клієнтом, а тепер вони разом співпрацюють заради допомоги іншим.
Де коріння зарите: дитинство в'язня
Григорій Тонкий – друга дитина у багатодітній сім'ї. Їх у батьків було п'ятеро. Найменша – дівчинка, а то всі хлопці – шибеники. Народився Григорій в Києві. Проте, коли був зовсім малим, родина переїхала до Росії.

Там він навчався до 5 класу в російськомовній школі. Навчався добре: «Коли в 1994 році ми повернулися назад до України, – згадує Григорій Тонкий, – оселилися в батьковому родинному домі в Броварах. Поряд не було російськомовної школи. Мене віддали до 5 класу української школи. Тоді і розпочалися мої перші проблеми. Я не розумів вчителів. Українська мені видавалася досить складною мовою. Інтерес до уроків зник. І я пішов на вулицю. Прогулював уроки».
«Це були незрозумілі для мене почуття – смуток і полегшення водночас. Хоч, сказати, що нічого доброго з батьком мене не поєднувало, я не можу. Були часи, коли в нас з ним були гарні стосунки, але їх було надто мало», - пригадує чоловік.

Шкільні проблеми сина не одразу помітили й батьки. Адже, переїхавши до України, довго не могли знайти роботу з високою оплатою праці. Батько почав пити. А матері, яка хоч якось намагалася прогодувати дітей, було не до виховання.
Тоді і почалися нестерпні роки мого дитинства. Повертатися додому мені зовсім не хотілося. У свої 12 років я пив спиртне і курив. Була відповідна компанія. Хлопці старші завжди підбадьорювали. Мені з ними було цікавіше, ніж вдома. Коли я приходив додому, батько завжди намагався повчати мене. Звичайно це мені було неприємно, а тим паче коли він був напідпитку. На той момент я міг вже за себе постояти, та не дуже хотілося ще більше хвилювати матір… Так тривало протягом трьох років. А потім батько помер.
Григорій Тонкий
За рік у родині сталася ще одна трагедія. Під колесами автомобіля загинув старший брат Григорія. Мама дуже тяжко переживала втрату сина. Григорій ще більше віддалився, намагався скрасити своє життя іншим шляхом – спиртне, розваги.
Кримінальна юність
Григорій отримав першу судимість у 1998 році: «У 14 років я разом з друзями вчинив крадіжку в особливо великих розмірах. Обікрали склади – держмайно, – розповідає Григорій. – Так я одержав перший термін, хоч і потрапив під амністію під час слідства. На цьому я не зупинявся. Тому менш, ніж за рік, мене впіймали знову. Цього разу мене відправили в колонію для неповнолітніх до міста Дубно, Рівненської області».

Коли звільнився, продовжував й далі йти хибним шляхом. Почав вживати наркотики. «Я одразу підсів на важкі наркотики. Вживав героїн, методон. Коли грошей не вистачало, задовольнявся ширкою».

І в 2001 році загримів до виправної колонії суворого режиму в Білій Церкві. Там, в колонії, й закінчував 9 клас. Там відбував покарання майже чотири роки. Бажання отримувати «легкі гроші» та негативний вплив друзів, які так само не вміли жити за законом, перевершили над здоровим глуздом. Нині Григорій зізнається, що нічого іншого він тоді не знав і не вмів. Це була засвоєна з дитинства модель поведінки. Як будувати своє життя законно, він просто не розумів.
Періодично Григорій намагався повернутися до здорового способу життя. Для цього навіть зареєструвався в центрі реабілітації, неподалік Чернігова. Про нього він дізнався від рідної сестри. Вона, хоч і жила в іншій країні, не втрачала надії на порятунок старшого брата. «Під час реабілітації я познайомився із своєю теперішньою дружиною, – всміхається Григорій. – Олена жила в тому селі. Це було кохання з першого погляду. Ми одружилися. У нас народилася донька. Та й це щастя мене не зупинило. Я таки продовжував вживати наркотики. Нині мені за той період дуже шкода. Адже в пошуку чергової дози я був нестерпним. Виносив із дому усі цінні речі».
Від такого родина Григорія все більше «тріщала» по всіх швах. Сестра взагалі перестала спілкуватися із горе-братом. Після невдалої спроби реабілітації, вона втратила надію на порятунок. Тільки Олена не відступалася і сподівалася, що все минеться. Весь цей час дружина Олена сподівалася лише на Бога. Вона ходила до церкви та щоночі шепотіла молитви, аби лишень Григорій отямився.

«Моя дружина знала, що я наркоман. – Продовжує Григорій Тонкий. – Щодня жила, як на пороховій бочці. Щоразу, коли поверталася з роботи, була в стані передчуття. Щоразу із нашого житла зникали якісь цінні речі, гроші взагалі не затримувалися. Бо я усе це продавав за наркотики. Я не бачив, чим живе моя родина, як росте донька. Я жив від дози до дози. Моя родина почала руйнуватися. Мама померла. Дружина завжди плакала і була глибоко нещасною. А теща погрожувала забрати дитину і полишити мене батьківських прав. Я вже подумав, або мені доведеться й далі колотися і помирати від цього, або братися за голову, йти на реабілітацію і налагоджувати нормальні стосунки в родині».

Але від правильних думок до правильних дій був ще тривалий час випробувань і реабілітації.

Чергову судимість Григорій отримав 2013-го. «Це знову було за крадіжку. – Пригадує чоловік. – Ми з бригадою виконали деякі будівельні роботи. З нами не розрахувалися і ми вирішили «забрати своє» із цього привабливого будинку». Вкотре Григорій та його компанія не думали про наслідки. Відчуття того, що вони мають рацію і є господарями життя, переповнювали. Та за кожну провину доводиться платити. Григорій отримав 5 років позбавлення волі з іспитовим строком на три роки.
Іспитовий термін і пробація
Підрозділ пробації, куди за вироком суду потрапив Григорій, став відправною точкою у нове життя. Після реформи пенітенціарної системи у 2016-2017 роках, у новостворених підрозділах пробації змінилися підходи у роботі з такими, як Григорій. Якщо раніше робота кримінально-виконавчої інспекції була спрямована в більшості на контроль за засудженими, то тепер персонал органів пробації шукає причини скоєння злочинів та прагне допомогти клієнтам усунути ці причини та повернутись до нормального життя в громаді. Вберегти від нових злочинів і від в'язниці.

Його інспекторкою була Юлія Василенко. Саме вона намагалася, аби Григорій задумався над своїм життям і залучити його до суспільного життя:

«Історія нашого з Григорієм спілкування дуже давня. Він прийшов до нас у найгірший період свого життя. Він вживав наркотики, був залежним, – розповідає начальниця Новозаводського відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області Юлія Василенко. – Тоді я була старшим інспектором, і моє завдання було показати своєму клієнту, що є інше життя, мотивувати до змін. Для цього я влаштовувала різні заходи, тренінги запрошувала членів громадських та релігійних організацій, які займались психологічною реабілітацією наркозалежних, серед них були люди, які змінили власне життя на краще і своїм прикладом мотивували інших. Втім ситуація з Григорієм була складна. Адже, він поводився зверхньо. Вважав, що він знає й вміє більше, ніж йому розкажуть на тренінгах. На мої пропозиції реагував надто емоційно. Я завжди була на зв'язку із його дружиною. З Оленою ми спілкувалися дуже часто. Вона розповідала мені, в якому стані та коли Гриша повертається додому».
Сім'я дійсно була і є важливою для Григорія. Як сам говорить, навіть попри свою неадекватну поведінку, він завжди любив свою родину. У Григорія троє дітей. Найстарший (16-річний) син – від попереднього шлюбу, але також мешкає з Григорієм. Із Оленою Григорій має дві донечки. Зараз Григорій – турботливий та уважний батько. Але так було не завжди. Зізнається: врятувати свою родину йому вдалося зокрема і завдяки пробації.
Коли я тільки почав ходити в центр пробації, мій стан був далеким від нормального. Я часто сварився і агресивно реагував на зауваження. Бо сюди приходив зазвичай у стані, якщо висловитися на жаргоні, або розкумарений, або накумарений.
Григорій Тонкий
«Одного разу я таки згодився побувати на одному із соціально-психологічних тренінгів. Це були волонтери ГО «Перемога». Вони розповідали про свій життєвий шлях, про віру і я дуже серйозно замислився. Потім були й інші тренінги та зустрічі».

2016 року Григорій Тонкий розпочав психологічну реабілітацію в центрі «Перемога». З того періоду Григорій перестав вживати алкоголь, наркотики та курити. А що ще важливіше – навчився заробляти на життя, не порушуючи закон. Почав поважати і закони Божі, ходить до церкви.
Життя знову тішить
Зараз Григорій пишається, що зумів позбутися своїх шкідливих звичок і відмовився від злочинної поведінки. Тепер він як волонтер пробації разом із іншими членами громадської організації «Перемога» проводить тренінги для наркозалежних, своїм прикладом допомагає повірити у себе та своє майбутнє таких, як був сам багато років тому.

«Нині я не вживаю нічого міцнішого, ніж кава, – радіє Григорій. – Моя дружина, нарешті, перестала боятися. Ще перший рік після моєї реабілітації вона телефонувала мені щогодини. Все боялася, що я зірвуся. Зараз я приділяю багато уваги сім'ї. Постійно всією родиною ходимо до християнської церкви. Поки що ми живемо на орендованій квартирі. Втім вірю, що найближчим часом придбаю житло».

Григорій зареєструвався як фізична особа-підприємець, займається будівельним бізнесом: «Ходжу в центр пробації на прохання Юлії Василенко, коли треба надати допомогу та консультацію таким, як колись був я. Я залюбки погодився на волонтерство в пробації, бо дуже вдячний Центру пробації і особливо пані Юлії за підтримку, їхнє терпіння й допомогу. Працівники пробації, своєю чергою, також допомагають нашому центру «Перемога» і часто консультують тих, хто проходить реабілітацію».
Тепер працюю легально і законів не порушую. В центр пробації приходжу часто. Проте нині не як клієнт, а як волонтер.
Григорій Тонкий
Григорій налагодив стосунки із тещею та своєю молодшою сестрою. З братами стосунків не втрачав, хоч той спосіб життя, який обрав Григорій, не був їм до вподоби, вони йому усе пробачили.

Розібравшись у своєму минулому, проаналізувавши помилки та пізнавши завелику ціну справжнього щастя, Григорій намагається вберегти від цього власних дітей.

«Я маю сина-підлітка, – розповідає Григорій. – Він зараз потребує батьківської уваги. Проте ніколи не застосую методи свого батька, адже добре розумію, що в такому віці хочеться робити «на зло». Я ніколи нікого не звинувачував у своїй долі. Цей шлях я вибрав сам. Проте добре запам'ятав, коли я вперше спробував цигарку – батько мене покарав. І на зло йому я продовжував курити. Хоч за свої вчинки відповідаю лише я».

Життєвий шлях Григорія Тонкого – реальна історія людини, яка спіткнулася. 8 судимостей, роки наркозалежності, безвихідь. Та за допомогою кваліфікованих спеціалістів і небайдужих людей, за підтримки коханої людини і всепереможної любові до дітей він зміг налагодити своє життя. Його історія переконує: ніколи не пізно змінити своє життя. Забезпечити гарне майбутнє собі і своїй родині можливо. Розпізнати смак спокою і домашнього затишку. Жити дійсно на волі, вільним від залежностей: наркотичних та злочинних. Мати поруч надійних і вірних друзів, а не співучасників злочинів.
Made on
Tilda