Володимир Нечипорук

генеральний продюсер Ukrainian Fashion Week
Я народився у Воркуті у сім'ї військовослужбовців. Вони служили в українській повстанській армії, мали неприємності з НКВС. Татові винесли смертний вирок, але зрештою замінили на 8 років каторги, а матері дали 10 років. Після цих десяти років вони звільнилися, а невдовзі народився я. Мамі було 40.

Їй завжди казали, що пізні діти дурні, і вона весь час переживала, займалася зі мною, водила у школу та на баскетбол. Найближчим населеним пунктом до Воркути було місто Янтар за 300 кілометрів. Власне через це ніхто із таборів і не тікав, бо сенсу немає, могли замерзнути. Життя на півночі і заняття спортом дозволили зрозуміти, що таке перемога та сила волі.

На початку 80-х років я прилетів у Київ вступати на факультет журналістики тоді ще Київського державного університету ім. Шевченка.

У нас вдома говорили українською мовою, але це була законсервована мова Галичини 40-х років. Тому коли на першому курсі ми слухали лекції з української мови і настав час вивчати правила вживання апострофа, я пам'ятаю, як штовхав сусідку по парті Аллу і питав: «А що таке апостроф?»
Вона подивилась на мене, як на дебіла, але все ж таки спробувала пояснити. І тут до мене доходить: «Та це ж кома в слові «м'ясо»! Ну, у неї почалась істерика, і нас обох тоді вигнали з пари.
Якщо вам хтось буде розповідати, що він приїхав у столицю і його життя одразу пішло вгору, не вірте. Це якийсь божевільний, і у нього прогресує хвороба. Наше життя – це синусоїда. Якщо говорити про життєві девізи, то мені дуже подобається вислів: «Кожен крок у житті – це падіння». Щоб піднятися, треба завжди робити наступний крок. Ми всі рухаємося вгору по ескалатору, який їде вниз. Щойно ти зупинишся, ескалатор тебе потягне за собою.

Коли ми збираємося чоловічою компанією, хтось розповідає, що продає автомобілі, хтось ― нафту ганяє. А от чим займається генеральний продюсер Тижня моди, розповісти складно. У нас усе почалося в 97-му році. Ми тоді займалися першим українським глянцевим журналом EVA. Пам'ятаю, я його ще продавав на Андріївському узвозі. Ми не писали кулінарних рецептів, а пробували зробити новий формат жіночого видання. І тоді доводилося їздити по Україні і займатися його промоушеном разом зі стилістами, дизайнерами, моделями.

Одного разу на святкуванні дня народження моєї дружини наш товариш, який забув принести подарунок, каже: «У мене є чудовий подарунок для тебе ― ідея. Досить нам гасати всім циганським табором по Україні. Зробімо краще Тиждень моди прет-а-порте, як у Парижі. Хай всі до нас приїжджають». Ми тоді десь нарили телефон Палати високої моди в Парижі і відправили туди факс. І нам таки відповіли ― цілий рулон паперу надіслали. Так виглядала інструкція на кількадесят аркушів, як робити Тиждень моди. Ми доклали максимум зусиль і все зробили. Тоді це був перший Тиждень моди прет-а-порте серед країн Східної Європи. Минуло вже 20 років. Українські дизайнери беруть участь у модних подіях по всьому світу, їхній одяг продається у десятках країн, до нас на модні події приїжджають з американського Vogue.
Тому я переконаний, що можна досягнути того, чого ти справді хочеш. Просто треба вербалізувати свою ідею. Якщо не купиш лотерейний квиток, зірвати джекпот неможливо. Основне з моїх правил: краще жалкувати про те, що ти зробив, ніж про те, чого не зробив.
Це жахливий факт, що 64% молодих людей прагнуть виїхати за кордон і там залишитись. Але я мрію поговорити із тими 36%, що лишилися. Ті, хто поїхав, можуть помити там посуд і в старості їм нічого буде згадати. Те, що вони переступили польський чи румунський кордон, не означає, що життя змінилося і все миттєво стане добре. А ці 36% точно вірять у себе, у свої сили, люблять свою сім'ю і, відповідно, Україну.

Наша країна – територія суцільного стартапу. Тут можна стати успішним навіть у молодому віці, хоча скрізь у світі криза «свіжої крові». А у нас навпаки. Взяти хоча б дизайнера Ваню Фролова. Хлопцеві лише 23 роки, але Джамала у його вбранні їздила на «Євробачення». А недавно він надіслав сукню власного дизайну Кім Кардашьян.
Тут головне не боятися себе і своїх можливостей та не чекати, коли ж настануть кращі дні. Живіть сьогодні!

Made on
Tilda