Пробація в Україні
Історія Олександра, який зламався від втрати рідних, але знайшов сили для виховання племінників
Олександр Маніфатов неодноразово засуджений. Пізнав тюремні будні, а зараз перебуває на обліку підрозділу Центру пробації й відбуває покарання в громаді. Через втрату рідних людей «підсів» на наркотики, але заради спасіння племінників кардинально змінив своє життя.
Олександру – 38 років. Він слюсар із ремонту автомобілів, засуджений, наркозалежний. Минулого року він вкотре опинився на лаві підсудних за зберігання та вживання наркотиків. Чоловік уже неодноразово потрапляв до колонії і хотів змінити своє життя, але після повернення на свій район, де на кожному кроці міг знайти «закладку», зривався. Останнього разу, врахувавши усі життєві обставини, судді вирішили дати йому шанс довести своє бажання жити по-іншому, і за підтримки пробації позбутися шкідливих звичок та залежностей. Нині він влаштувався на роботу і працює озеленювачем, повернувся туди, де був колись щасливим, і виховує двох племінників.
ЩАСЛИВЕ ДИТИНСТВО І КРИМІНАЛЬНИЙ ШЛЯХ
«Ми сідаємо поговорити на лавку поблизу будинку, де зараз мешкає чоловік. Охайно одягнений, привітний і відвертий – одразу й не скажеш, що Олександр мав справу з наркотиками. Але його видає надмірна знервованість. Йому не сидиться на одному місці, постійно тре руки.

На обличчі з'являється усмішка, коли пригадує свої дитячі та безтурботні роки. У них була велика і дружна родина. Але ще коли навчався у 1 класі, батьки розлучилися і він залишився на вихованні зі своєю старшою сестрою у матері.

Чи то образа на матір за «втрату» батька, чи то прагнення якомога швидше стати дорослим, «підштовхнули» хлопця до самостійного життя одразу після 9 класу.
За фахом Олександр Маніфатов – слюсар із ремонту автомобілів. Вчився в одному з харківських училищ, куди пішов після закінчення середньої школи. Щойно закінчив навчальний заклад, одразу ж влаштувався працювати за спеціальністю. Робота приносила доволі непогані гроші.

Коли виповнилося 20 років, Олександр зустрів свою кохану. Після тривалих зустрічей стали жити разом. Вона переїхала у його орендовану квартиру в одному зі спальних районів Харкова.

«Я безмежно кохав її, а вона – мене. Ми ніби два чоботи – пара. Навіть на роботу разом ходили. От настільки ми були нерозлучні. Почали влаштовувати своє життя. Жили разом 8 років і були готові рухатися далі. Хотіли дітей. Зробили у квартирі ремонт, придбали нові меблі. І навіть купили собаку», – розповідає харків'янин.

Олександру здавалося, що так буде завжди, але, на жаль, «ложку дьогтю у цю бочку меду» додали люди, яких колись вважав друзями… Він почав спілкуватися з друзями, які втягнули його у злочинну діяльність. Чому так сталося, навіть зараз пояснити не може, адже мав роботу, стосунки. Каже, що «за компанію». «За компанію» усі отримали й покарання: двох друзів Олександра засудили до позбавлення волі на 5 та 6 років, а він тоді відбувся іспитовим терміном.

А далі була жахлива трагедія, яка поставила велику крапку на його мріях про щасливе сімейне майбутнє. У 2008 році посеред білого дня цивільна дружина Олександра вкоротила собі віку. «Я – не лікар, точний діагноз сказати не можу, але щось було не так з психікою, казали фахівці. Вона вчинила самогубство, - приглушено, стримуючи сльози пригадує Олександр. – Не розумію, чому вона так зі мною вчинила… Я не уявляв, як далі жити. Бувало, іду через дорогу, а мене друзі зупиняють і кажуть: «Ти куди?», а я ніби зомбі. Навіть не цікавило: мене зіб'є машина, впаде цеглина на голову чи провалюся в люк. Мені було все одно. Жити не хотілося».

До цього моменту Олександр взагалі не пив і майже не курив, а після – почав вживати алкоголь. Запивати горе. Але це не допомагало. Хотілося втекти від думок про кохану, про те, що сталося, хоч на якийсь час. Таке забуття приходило від дози наркотиків. Спочатку були таблетки, а потім ін'єкційні наркотики.

У свої 28 років за зберігання та вживання наркотиків Олександра знову засудили – до 3 років іспитового терміну. Близько 6 місяців він провів під вартою. Втрата сенсу життя, злочинне оточення і нерозуміння, як жити без коханої, – все це зіграло свою роль, і у 2012 році Олександра знову засудили за злочин, пов'язаний з наркотиками, до 5 років позбавлення волі. Однак на підставі Закону України «Про амністію» його звільнили від відбування покарання.

Остаточно Олександра «підкосила» раптова смерть старшої сестри. Все сталося минулого літа. По дорозі додому жінку збив автомобіль. Лікарі ж відправили її додому – відлежатись. «Як рентген міг не показати наслідків ДТП: відбиті органи, переламані ребра? Буквально за два дні вона «згоріла», – ледь стримуючи сльози говорить наш співрозмовник. Ця втрата й досі ятрить душу і йому, і його матері, які тепер виховують двох дітей загиблої.
Наркотичні пігулки, метадон, героїн
У життя Олександра біда не прийшла сама. Бажання заглушити біль втрати коханої коштувало йому надто дорого – наркозалежності, від якої він усіляко намагається зараз остаточно позбутися.

Спершу, пригадує чоловік, купував в аптеках недорогий препарат. Звичайні таблетки, які містять кодеїн, насправді мають лікувати кашель, але у великих дозах стають наркотиками. Купити ці пігулки не так просто, адже для цього треба рецепт, але деякі аптеки Харкова продають їх з-під поли: «Хто шукає, той завжди знайде. Насправді, чи не кожен другий щось вживає. Коли ти вже в цьому живеш, то починаєш бачити по очах, поведінці, розмові інших людей, що вони вже залежні від психотропів».

З часом і психотропи перестали задовольняти Олександра. Тоді чоловік почав уживати «важкі наркотики» – небезпечні метадон і героїн. Наркотики, зазвичай, отримував через так звані закладки.
Далеко ходити не треба. Звичайні клумби і такий бордюр. Тут може лежати наркотик, присипаний землею. Доза може й на лавці бути приклеєна. Де завгодно може бути. На електронний гаманець кидаєш гроші, а потім на телефон отримуєш фотографію, де за стрілкою шукати.
Олександр Маніфатов
«Метадон, героїн, солі – ух! Метадон – це взагалі ліки, найсильніші синтетичні ліки проти героїну. Загалом, був опіум, останнім часом – насіння. І настільки все це було сильно… Такими кількостями... І кожен Божий день… Раніше прагнув рухатися вгору, а тут почав котитися донизу, як м'яч», – із сумом розповідає Олександр.

Ударом по тому м'ячеві було все – спогади про кохану, спільні світлини, і мамині сльози. «Звичайно, мама все бачила, але що вона могла вдіяти? Звісно, спочатку читала нотації, але фізично не могла перешкоджати. Через це я ще більше став зриватися», – каже наш співрозмовник.

…За останньою справою затримали Олександра на початку 2019 року. Підозрює, що поліцейським його здали товариші. Теж наркозалежні: «Серед них друзів немає. Є тільки корисливі мурени, які хочуть у тебе відкусити шматок, і побільше. У звичайних людей друзі підтримають у важку хвилину, поговорять, допоможуть, коли треба. А ті навпаки - будуть лише піддакувати, щоб розговорити, щоб у цей час запитати: «Чуєш, а у тебе грошей багато?», пригости друга. Раніше я вважав їх друзями, бо навіть не замислювався, хто є хто».
Замість в'язниці – пробація
Запровадженню системи пробації в Україні передувало вивчення передового досвіду такої системи покарання правопорушників у 14 країнах світу, серед яких Канада, Норвегія, Нідерланди, Данія, Франція, Румунія, Латвія, Литва. В Україні 5 років тому, у лютому 2015-го, було ухвалено відповідний закон, яким запроваджено таку практику і в нашій державі.

Працюючи з особами у конфлікті з законом, інспектори пробації визначають причини, що спонукали людину або сприяли вчиненню нею злочину, і залучаючи громаду та державні й громадські організації сприяють цій людині у вирішенні її проблем та потреб, аби попередити нові правопорушення. У полі зору пробаційників – засуджені, які за рішенням суду відбувають покарання в суспільстві під контролем пробації (зокрема ті особи, які відбувають безоплатні роботи на користь громади), а також люди, обвинувачені у вчиненні злочинів, і засуджені, які готуються до звільнення з місць позбавлення волі.

Пробація – це поєднання контролю за виконанням покарання та соціально-виховна робота з правопорушниками, аби допомогти їм повернутися на законослухняний шлях. Пробаційні програми, які широко нині застосовуються у діяльності органів пробації, спрямовані на зміну прокримінального мислення та подолання агресивної поведінки клієнтів пробації, профілактику шкідливих звичок та формування у них життєвих навичок.

Щороку понад 100 тисяч осіб перебуває на обліку органів пробації. 98% клієнтів пробації успішно проходять її та не вчиняють нових злочинів під час відбуття покарань. На обліку органів пробації, підпорядкованих філії Центру пробації в Харківській області, перебуває понад 5 тисяч засуджених. Більшість – засуджені за крадіжки та грабежі. Чималий відсоток і тих, хто отримав судимість через наркотики.






Олександр Маніфатов – один із тих, кому нині допомагають інспектори пробації. За останньою справою його засудили одразу за двома статтями – «незаконне виробництво, придбання, зберігання чи перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин без мети збуту» та «організація або утримання місць задля незаконного вживання, виробництва наркотиків». Дали 4 роки позбавлення волі, але замінили цей вирок на 2 роки іспитового строку. На думку суддів, попри скоєний злочин, Олександр не становить загрози для суспільства і може виправитись без ув'язнення. Тож йому дали другий шанс і відправили на пробацію.
Вихід із ситуації завжди є
Коли засуджений стає на облік органу пробації, інспектори пробації складають так звану оцінку ризиків вчинення ним повторних правопорушень – визначають його готовність і бажання змінюватися, ставлення до вчиненого правопорушення та фактори, що можуть сприяти новим злочинам.

Олександр розповідав про життя та сім'ю. Зі сльозами говорив про дівчину та сестру, яких уже немає серед живих, із жалем розповідав про матір, що їй довелося пережити. Говорили і про племінників, яких допомагає тепер виховувати. Але не міг пояснити, що найбільше його турбує, не дає спокою…
Я запитала про роботу. Олександр відповів, що лишень підпрацьовує. Дізнавшись більше про історію цього підоблікового, про те, що він раніше працював на постійній основі і не проти зараз офіційно працевлаштуватися, я запропонувала допомогу у працевлаштуванні.
Карина Загребельна
Інспекторка Новобаварського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області
«Мені допомогла служба, де я відмічаюся (місцевий підрозділ Центру пробації – ред.). Спочатку ми багато говорили. Працівники пробації, мабуть, перейнялися моєю долею, запитували і про родину, і про мрії, і про роботу. Дізнавшись, що я не маю постійної роботи, запропонували допомогу у працевлаштуванні. Я погодився, – розповідає Олександр. - Раніше я працював на різних роботах, навіть директором магазину був. І за спеціальністю своєю працював на автотранспортному підприємстві, і покрівлі та ремонти робив», – перераховує свої робочі місця чоловік.

Та проблеми із законом, а також бажання швидких грошей для чергової дози були причинами пошуку нового місця роботи.
За сприяння органу пробації, який співпрацює з регіональним центром зайнятості, Олександру запропонували кілька вакансій. «Мені запропонували кілька варіантів роботи. Я міг вибирати, уявляєте. Перед працедавцями за мене «замовили слово». І я розумів, що не маю жодного права підвести цих людей (працівників пробації – ред.). Обираючи місце роботи, більше дивився на графік роботи, ніж на зарплату. Адже тепер у мене є про кого турбуватися і до кого поспішати… Тож вибрав комунальне підприємство. Чогось більше до душі. Перекваліфікація не знадобилась. Усе доволі швидко освоїв на місці. Попередили, що певний час робитиму за першим розрядом, тому що раніше ж не працював у цій сфері. Через деякий час підвищать розряд, а з ним і заробітна плата збільшиться», – ділиться Олександр.

Однак насправді не було так все легко й швидко.
Я сказала Олександру, що пробація може допомогти знайти роботу, але до цього треба підійти серйозно. Я зателефонувала на підприємство, де відпрацьовують суспільно корисні роботи неплатники аліментів, які перебувають у нас на обліку, і попередила, що Олександр має судимість. Вже наступного дня Олександр туди пішов, а потім сказав мені, що йому все сподобалось.
Карина Загребельна
Інспекторка Новобаварського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області
Однак збирав документи дуже довго. Більше ніж місяць, напевно. З військовим
теж були проблеми. Він там не говорив, що має судимість, соромився цього. У військовому комісаріаті почали збирати папери на службу. Ми і тут допомогли, і він нарешті влаштувався на офіційну роботу», – каже інспекторка.

Уже понад пів року Олександр працює у спеціалізованому комунальному підприємстві «Зеленбуд». Тепер чоловік – озеленювач. Сидячи на лавці, показує на одне з дерев, а далі каже: «Бачите он ті кульки? Омела називається. Так хворіють дерева. Приїжджає вишка і за допомогою неї ми все це зрізаємо. Потім їде трактор із дробаркою. Всі гілки подрібнюємо і вивозимо». Водночас Олександр усміхається та потирає руки в суцільних мозолях. Незважаючи на всі складнощі, радий, що нарешті влаштувався працювати. Говорить: тяжка фізична робота його аж ніяк не лякала і не лякає.

Найскладніше, за словами Олександра, було втягнутися у робочий режим. Уже о 7:00 треба бути на місці, а відтак прокидається чоловік о 5:30. «Мене більше влаштовувало те, що я зміню своє коло спілкування. Що це мій рідний район. Що я зроблю щось гарне для людей. Якщо раніше я тільки брав у міста, то тепер навпаки – у мене з'явилась можливість зробити щось хороше для міста. Ніколи б раніше не подумав, що буду працювати в ЖЕКу, це взагалі не мій профіль. Ці жовті жилетки (усміхається – ред.). Зараз я – озеленювач, але можу виконувати ще й роботу двірника. Зараз я цього не соромлюся. Раніше навіть подумати не міг, що буду в такій ходити і прибирати сміття… Нині ставлюся до цього, як до звичайної роботи. Мені за це платять гроші. І хтось же має і це робити», - говорить чоловік.

У Олександра змінилось ставлення і до тих, кого раніше вважав друзями. «Якщо мій знайомий, який має справу з наркотиками, скаже мені: «Саня, що ти твориш? Пішли зі мною, потусимо», я точно йому скажу: «Чуєш, друже! Я маю стабільну роботу, маю зарплатну картку. У мене є гроші, які я не витрачаю на отруту. Я можу купити кросівки, кепку. А подивись, у чому ходиш ти. Чи є в тебе 200 гривень у кишені? Чим ти взагалі зайнятий? Ходиш і брудними руками по кутках збираєш сольові «закладки». Вибач, друже, але ми розбіглися в різні сторони. Нам не по дорозі». Можу зараз відмовитися. Я можу сказати: «Не хочу, не буду, піду додому». Раніше такого не було», – розказує засуджений.

На робочому місці Олександра Маніфатова прийняли доволі привітно. Каже, що немає відчуття, ніби «потрапив не у свою тарілку». Хоча й усі колеги знають про минуле чоловіка, але при цьому ставляться до нього з розумінням. Принаймні так говорить сам Олександр: «Не було жодного натяку, що я там, ну… І спрацювалися ми, і спільну мову знайшли. Є бригадир, керує всім начальниця і два майстри».
Я настільки здивувався, що начальниця може взяти граблі та з нами загрібати територію. Якщо треба, може й замітати або квіти садити... Так! Це ж нормально. У неї немає «корони на голові». Ми гуртом можемо робити одну роботу. Це круто!.. І я ніколи не відмовляюся від того, що кажуть робити, – мені ж не хочеться підставляти Карину Сергіївну (інспекторку з органу пробації – ред.). Вона зі мною спілкувалася і повірила мені. Саме завдяки її сприянню я маю цю роботу.
Олександр Маніфатов
Олександр каже, що у службі пробації йому посприяли не лише з роботою, а й з психологічною адаптацією. «Я ніколи не очікував, що моя доля буде комусь небайдужа. Хто вона мені, ця Карина Сергіївна? Я знать її не знаю. Вона мені – ні родичка, ні подруга. А спілкувалися, ніби добре знайомі. Не так, як поліцейський спілкується з підозрюваним, а ніби справжні друзі. І вона так все добре зрозуміла, що мені треба. Навіть я не міг зрозуміти, з чого почати, щоб знову не загриміти за ґрати, а вона розклала все «по поличках».

Зараз раз на місяць Олександр Маніфатов ходить до інспекторів органу пробації, розповідає про свої успіхи і проблеми. З останніми допомагають впоратися інспектори та психологи пробації, а також спеціалісти організацій-партнерів, яких працівники пробації залучають до соціально-виховної роботи із засудженими.

Чоловік розповідає, що може обговорити з психологом будь-яку ситуацію і почути корисну пораду: «Я ходжу відзначатися (на реєстрацію – ред.) і зустрічаюся з психологом. Що хвилює, як це подолати – все розповість, доступно розкаже. Дуже гарна жінка. У мене раніше не вистачало терпіння навіть нагодувати племінника. Вона пояснила, як витримки набратися, як знайти підхід до малого, чим зацікавити... І це працює!.. Я тепер з нею можу поговорити і про те, що планую робити, чи правильно буде вчинити так або інакше в якійсь ситуації», - не стримуючи свого захвату, розповідає наш співрозмовник.

…Перебуваючи на пробації, Олександр позбувся ще однієї проблеми – наркозалежності. Він уже не вживає наркотиків, а працівники пробації допомагають йому підтримувати тверезий від наркотиків стан.

Олександр повернувся назад до мами, аби їй допомагати з племінниками та триматися подалі від товаришів, які й досі «сидять на голці». Такий крок звів до мінімум спокусу зірватися і повернутися до життя з наркотиками, говорить Карина Загребельна.

Зараз Олександр ходить не лише до психологів, а й на різні заняття. Приміром, відвідує лекції Міжнародної антинаркотичної асоціації. Люди, котрі змогли відмовитися від наркотиків, розповідають свої історії успіху і підтримують тих, хто ще бореться з такою проблемою. На початку весни Олександр та ще кілька засуджених з інспекторами пробації ходили до театру на виставу. Так засуджені люди позбуваються залежностей і вчаться жити по-іншому. Жити без злочинів і наркотиків.

За багато років існування пробація довела свою ефективність покарань без позбавлення волі для певних категорій порушників закону. Про ефективність нового підходу покарання засуджених свідчить і статистика. Так, у 2019 році на обліку органів пробації у Харківській області перебувало 8319 засуджених та 997 правопорушників, і тільки 198 вчинили повторні злочини.

Тож пробація – це низка різноманітних заходів. Їх проводять для засуджених, які за рішенням суду замість реального терміну за ґратами мають можливість при підтримці спеціалістів пробації змінити своє життя і довести громаді свою корисність. Водночас людина не втрачає зв'язки з суспільством, залишається з роботою, а тому – продовжує сплачувати державі податки. І це в рази дешевше, ніж би засуджений відбував покарання у в'язниці.

Пробація – це не можливість уникнення від відповідальності за вчинений злочин. Отримуючи покарання у громаді, кожен клієнт пробації має певні обов'язки та умови відбування покарання, за порушення яких суд може змінити міру покарання і таки відправити правопорушника до в'язниці.

Олександр за майже 10 місяців перебування на обліку органу пробації скористався шансом залишитись на волі та довів, що змінюється на краще. У його житті сталося багато змін, і він цінує те, що має.
Нинішнє життя Олександра
Зараз 38-річний Олександр живе з мамою та двома племінниками у багатоповерхівці на околиці Харкова. До материної оселі переїхав зовсім нещодавно. До цього мешкав у власній квартирі на іншому кінці міста, з якою пов'язані спогади про найважчі часи. Без наркотиків уже 10 місяців. Не так багато, проте для самого Олександра – доволі значний термін.

Разом із матір'ю Олександр виховує двох дітей загиблої сестри. Дівчинці – 16 років, хлопчику – 8. Постійний догляд за дітьми та робота – це і не дає зійти чоловікові з правильного шляху. Він каже: «Я боюся зірватися, адже наркотик уміє чекати. Від нього дуже важко відмовитися. Рятує те, що я цілими днями на роботі, а з роботи приходжу – з малими. У мене немає можливості йти відпочивати. Треба племінників зі школи забрати (коли було навчання в звичному режимі – ред.), нагодувати, зробити з ними домашнє завдання. Іноді мамі допомагаю щось приготувати».

Власної сім'ї та дітей Олександр ще не має. Але повністю переключився на племінників. «Малий – взагалі красунчик. Він мене вже татом називає. Тільки бачить мене, і одразу ж біжить. Із метра летить, чіпляється, а я вже знаю, що маю його спіймати та тримати. Любить мене. А я його! Його більше нікому виховувати, бо в моєї мами вже сили не ті, що колись… Влаштовує те, що я зайнятий».
Від неробства не вигадую, чим зайнятися. Взагалі захотілося кардинально змінити своє життя. Мені настільки набридли наркотики, вся ця біганина… Бачу, що моя мама схудла, постаріла, посивіла через мої ці справи. Тільки коли у мене з'явилась велика відповідальність – двоє дітей, я збагнув, як їй одній було важко виховувати мене з сестрою. Розумію, що маю мамі допомагати і більше ніколи її не засмучувати.
Олександр Маніфатов
Стримувальним фактором, сигналом про небезпеку є і приклад друзів Олександра, багато з яких уже померло. «Наркотики – це дуже небезпечно. Щоразу граєш, мов у рулетку, 50 на 50. Коли тривалий час у цьому перебуваєш, то щоразу вживаєш більше, і ніколи не менше. Весь час робиш собі трішечки більше… Це «трішечки» і є тим, що людина може заснути і все. У мене товаришів, якщо чесно, не залишилось. Всі померли. Передози…, – в очах Олександра з'являється біль і сум, а в голосі певна тривога. – Мені дали відтермінування – два роки. Дивляться, вчиню я злочин, чи ні. Дивляться, як поводжусь, яка людина. Якщо десь відступлюся, то посадять щонайменше на 4 роки. Тобто 4 роки вже маю. Плюс кілька років за інший злочин. І це мене тримає. Не хочу до в'язниці, там нема що робити. Я от буває згадую ті роки і весь час думаю: «Якби ж.. Знав би прикуп – жив би в Сочі»... Так багато хотілося б змінити. І ось нині змінюю, намагаюсь змінювати. І не вчиняти нових помилок».

Атмосфера у родині, за словами Олександра, теж змінилась.
«Я помітив, що поменшало сварок. Мене матір менше «пиляє», а я її в багатьох випадках розумію і підтримую. Моє життя стало спокійнішим. У мене з'явилися гроші, яких раніше категорично ні на що не вистачало. Чому? Тому що все йшло на наркотики. Тільки щось з'явилося, – я побіг. Хоча я й раніше не ходив у брудному одязі, але зараз на мене дивляться люди і кажуть: «Саня, маєш нормальний вигляд, раді за тебе». По-друге, я радий, що змінив коло спілкування. Із розумними і добрими людьми приємно спілкуватися, вчишся у них жити і вирішувати проблеми, а не втікати від них», – додає засуджений Олександр.
Made on
Tilda