Повертайся живим

Спецпроект до Дня Збройних сил України
До Дня Збройних сил України, який відзначається 6 грудня, ТСН.ua та проект "Хоробрі серця" підготував п'ять історій про наших захисників. Вони щодня ризикують своїм життям, під свист снарядів ворога захищають державу від російського агресора. Цьогоріч цей день має особливе значення, оскільки Україна перебуває у стані неоголошеної війни з Росією, яка не припиняє поставок озброєнь і найманців, в тому числі, своїх кадрових військових.

Щодня від потужних обстрілів гинуть військові, які вже назавжди закарбували свої імена в новітній історії України. Мужність і бажання справедливості воїнів змушують їх стояти на заданих рубежах, оберігаючи спокійний сон своїх родин і України загалом. Своїми титанічними зусиллями і бажанням перемогти ворога вони доводять свій героїзм та відданість ідеї Незалежності України.

Українських героїв, які воюють в зоні АТО, вітають зі святом й ведучі ТСН. Разом з дуетом "Тельнюк: сестри" та гуртом "Kozak System" вони присвятили нашим хоробрим воїнам зворушливе відео на пісню "Повертайся живим".

Сергій Дейнеко

Полковник, прикордонні війська
У червні 2014 року в Луганську до 300 озброєних бойовиків оточили загін українських прикордонників. На той час цей загін контролював найдовшу прикордонну ділянку в Україні – понад 700 км, що межують з Росією. Тоді як у самому Луганську вже хазяйнували сепаратисти.

План терористів – знищити Луганський прикордонний загін і одним махом привласнити величезну ділянку українського кордону. Тактика – масований артилерійський обстріл.

Шанси вижити під зливою снарядів у прикордонників були мізерні. Командир загону Дейнеко наказав підлеглим зайняти кругову оборону. А ще – увімкнути гімн України.
"Хотілося підбадьорити своїх підлеглих, підняти бойовий дух. А ще хотілося "зробити боляче" сепаратистам. У нас потужні динаміки, тому вони чули гімн України".
Бій тривав 16 годин. Прикордонники з усіх сил утримували свою позицію. Сепаратисти лютували і не припиняли обстріл. З цього бою всі українські бійці вийшли живими. Військові кажуть: життя прикордонникам зберегли професійні дії полковника Сергія Дейнека.
Втрати бойовиків – близько 10 загиблих і 30 поранених. Бойовики намагалися переманити Дейнека на свій бік. І навіть пропонували йому очолити прикордонників так званої Новоросії.
"Я відповів: "Я є військовослужбовцем України. Я приймав присягу. І я до кінця буду виконувати свої обов'язки".

Захисники Довжанського

Прикордонні війська
Від прикордонного пункту "Довжанський" у Луганській області до території Росії менше 100 метрів. Для росіян – відкрита мішень. І вони вдарили з усією жорстокістю.

"Довжанський" перетворився на вогняне пекло 2.07.2014 року. З території РФ по українським прикордонникам стріляли і "Гради", і ще більш потужні гаубиці. А в спину били сепаратисти.

Українські прикордонники опинилися у котлі. Підполковник Андрій Білобородченко разом з іншими захисниками "Довжанського" зняли відеощоденник. На відео українські військові багато разів показують, що стріляють в них саме з території РФ.
"Чи стріляли ми по російській території? Ні. Не мали права. Ми намагалися погасити ті вогневі точки, які були з боку сепаратистів. А в сторону Росії не було зроблено жодного вистрілу".
Українські прикордонники утримували "Довжанський" більше місяця. Відступаючи, військові замінували "Довжанський". Прикордонник Владислав Бувалкін помітив, що над КПП продовжує майоріти український прапор. Він самотужки повернувся на замінований "Довжанський" і забрав прапор із собою, аби той не дістався ворогу.

Сергій Козак

Старший сержант. 95 окрема аеромобільна бригада
Сергій Козак – доброволець-десантник. До військомату він прийшов, не чекаючи повістки. І зовсім скоро опинився у самому пеклі війни на сході України. Мужність Сергія врятувала життя близько 30 його побратимам.

Пізно ввечері 22 червня Сергій вів колону бойової техніки зі Слав'янська. Колона потрапила у засідку. Коли ворог відкрив вогонь, Сергій прийняв на себе основний удар.

Андрій Тєрєпов, боєць 95 бригади: "Всі залишились живі. Частина є поранених, але вижили всі. Сергія самого поранило, але він ще зміг подзвонити командиру роти, повідомити, де нас підбили і яка допомога потрібна. Його ледве дістали з БТРа… Я залишився в живих завдяки йому".
У БТР старшого сержанта Козака влучив кумулятивний снаряд. Цим снарядом йому відірвало ногу.
опустився, щоб поміняти магазин, і зрозумів, що немає опори. Ліва нога ніби висіла поруч. Але я продовжував бій. Після бою опустив ногу в рюкзак і перев'язав вище місця ураження. Подзвонив командиру роти".
Життя самому Сергію врятував водій БТРа Юрій Весельський. У розпал бою він встиг накласти командиру жгут.

"Кіборги"

Захисники Донецького аеропорту

Донецький аеропорт пліч-о-пліч захищають кадрові військові, добровольці та мобілізовані військовослужбовці запасу. Кожен з них – залізний воїн. З першими відбитими потужними атаками бойовиків на аеропорт і народилася легенда про "кіборгів". Ворожий вогонь вигартував бойове братерство, відоме лише героям.

Командир роти 79 окремої аеромобільної бригади

Позивний "Маршал"

Кадровий військовий. "Маршал" став відомий українцям після того, як записав відеозвернення до бойовиків. Нині його сторінка у Facebook має понад 40 000 фоловерів. Про стан справ у донецькому аеропорту журналісти і звичайні громадяни воліють дізнаватися саме від "Маршала". На мирній території називає себе Василь Головещенко.

Танкіст 93 окремої механізованої бригади

Іван Начовний

33-річний "кіборг" Іван Начовный з позивним "Гном" три місяці тримав "ключі" від Донецького аеропорту. У мирному житті – викладач IT-технологій у Дніпропетровському
Національному гірничному університеті. "В дитинстві я мріяв бути льотчиком, а потім – танкістом. Мрія є мрія. Але ніколи не думав, що вона втілиться у реальність".

Головний зенітник 93 окремої механізованої бригади

Дмитро Сорока

У мирному житті – вчений-фізик. Брав участь у експерименті, який проводиться на Великому адронному колайдері. "Я - звичайний фізик. Просто на військовій кафедрі мене вчили бойові командири, котрі пройшли Афганістан. 11 квітня прийшла повістка. Я був до цього морально готовий, і свідомо пішов захищати Україну".

Максим Громов

Сапер добровольчого батальйону
Після школи – на фронт. 18 років Максиму виповнилося лише недавно. А в епіцентрі війни на сході України він опинився іще раніше – у 17, щойно закінчив школу.

З дитинства мріяв стати військовим. Після школи успішно сдав екзамени одразу у два вузи – Харківський університет внутрішніх справ та львівську Академію сухопутних військ. Однак замість навчання одразу поїхав захищати Україну.

Максим пробував долучитися до лав Збройних сил України. Через те, що йому немає 18, отримав відмову. Тоді хлопець провернув справжню шпигунську операцію – взяв чуже ім'я і накинув собі кілька років. Так йому вдалося потрапити у добровольчий батальон.
"На фронті я опинився на початку літа. Спочатку «учєбка». А потім – в кінці літа – вже у бойових обставинах".
Найбільше Максим мріє про мир в Україні. Коли закінчиться війна, мріє нарешті стати студентом Академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного.

Як наші воїни захищають Україну

Читайте також:

Powered by
Tilda Publishing