Олександр Ткаченко

генеральний директор «1+1 медіа»
Історії про те, як починалася «Телевізійна служба новин», вже понад 20 років. Колись, у 1995 році, ми виробляли програму «Післямова» для УТ-1. Вона була доволі революційною як для пострадянської України. Ми намагалися давати свіжі яскраві погляди на те, що відбувалося в країні. У компанії працювали лише кілька більш-менш досвідчених людей, а також молодь, яка вчилася і мала досвід роботи у західних медіа, тому підхід до створення контенту був новаторським. Із часом працювати у нас стало досить престижно.

Проте під кінець першого року роботи ми стали відчувати певний тиск від наших державних діячів. Ми отримували сигнали про те, що на щось не варто було звертати увагу, наприклад: «Чому ви такі різкі до новообраного президента Кучми?» Натомість редакція продовжувала працювати так, як вважала за потрібне.

Коли з посади радника президента Кучми пішов Олександр Разумков (нині покійний), ми взяли у нього інтерв'ю та випустили його в ефір. А наступного дня нам пояснили з Адміністрації Президента, що не варто було виносити сміття з будинку на Банковій. Навіть після таких утисків ми продовжували готувати чергову програму, яка мала вийти 31 грудня о 21:00. Ми відчували, що щось може піти не так. Тому всі разом сіли перед телевізорами у визначений час, бо програма транслювалася у записі.
У результаті в ефірі показали циркові номери з ведмедиками. Наступного дня ми вже прокинулися знаменитими.
Ми подали позов до суду, першу інстанцію навіть виграли. У нас брали коментарі західні ЗМІ та зверталися посли, які у свою чергу намагалися пояснити Адміністрації, що не варто було так робити.

Ми відчували, що програму треба робити й надалі, але розміщувати її можна було лише у мережі приватних регіональних станцій. Рекламу нам мало хто давав, бо цінувалася вона набагато менше. Невдовзі, незважаючи на симпатії і велику увагу до всієї ситуації, а також грантову допомогу західних посольств, грошей не стало. Наступні 3-4 місяці були, напевне, найбільш складними для нас. Пам'ятаю один такий день ― канал тоді розміщувався неподалік станції метро «Нивки», в одному з приміщень колишнього заводу ― я йшов з якоїсь зустрічі в центрі і розумів, що грошей у кишені маю лише на одну поїздку додому. Йшов від центру вздовж проспекту Перемоги і весь час собі думав: «А на біса мені було те інтерв'ю?». Якби не воно, у мене все було б нормально. Це питання спадало мені на думку не раз, але потім почало відбуватися щось цікаве і дивне.

До нас почала надходити допомога з несподіваних джерел. Із нами зв'язався Олександр Роднянський і запросив нашу команду на новостворений канал «1+1» робити нову «Телевізійну службу новин». Я досі не знаю, як вони домовлялися там «нагорі», щоб нас знову випустили в ефір.
1 січня 1997 року Алла Мазур уперше вийшла в ефір з ТСН.
Пам'ятаю, як напередодні я йшов холодним коридором апаратно-студійного комплексу державного «монстра» біля вишки, де ми готувалися до виходу програми, і настрій був зовсім інакший, ніж рік до того. Всі дуже хвилювалися, і я згадав те, що ми переживали, коли не знали, чи вийде та наша програма в ефір, згадав, як ми не здавалися та відстоювали свою правду.

Я зрозумів, що це відчуття спротиву у журналістів і є головним інстинктом стосовно збереження свободи, відчуття гідності, справедливості. Якщо воно є, воно з тобою буде назавжди. І це почуття спротиву в ТСН з 31 грудня 1996 року завжди було, незважаючи на складні періоди, темники, інші проблеми.

Які б складнощі перед вами не стояли: якщо ти переконаний послідовник певних цінностей, то завжди є шанс вийти з честю із будь-якої ситуації. Наснаги вам, і вірте в цю країну!

Made on
Tilda